Главная Каталог статей Полезные ссылки Поиск по сайту Гостевая книга Добавить статью

Меню

Главная arrow Учебные пособия arrow Соціологія - Теремко 

Експеримент у соціологічному дослідженні
09.10.2008 г.

Експеримент — зміна або відтворення явища з метою вивчення його у найсприятливіших умовах.
Даний метод спирається на точний облік незалежних змінних, які впливають на залежні змінні. Характерна риса експерименту — заплановане втручання людини у досліджуване явище, можливість його відтворення за різних умов. З допомогою експерименту отримують інформацію, недоступну для інших методів.
Науково обґрунтований експериментальний метод розвивався переважно у природничих науках. Там він отримав і класичне тлумачення своїх суттєвих ознак, методологічних засад. Такі суспільні науки, як педагогіка, соціальна психологія, соціологія, експериментальний метод дослідження, стали використовувати значно пізніше.
Експериментальні дослідження мають великі можливості щодо вироблення теорії та оновлення практики. Багато вчених позитивно ставляться до застосування експериментального методу в соціології, хоча нерідко висловлюються щодо незадовільного стану теоретичного і методологічного обґрунтування соціально-наукового експерименту. Незважаючи на визнання високої пізнавальної ролі експерименту, він поки що недостатньо широко застосовується у соціологічних дослідженнях. Експеримент у соціології—це спосіб одержання інформації щодо кількісних і якісних змін показників діяльності і поведінки соціального об'єкта внаслідок впливу на нього деяких керованих і контрольованих чинників (змінних).
Соціальний експеримент виконує дві основні функції:
а) перевірка наукової гіпотези щодо причинних зв'язків між явищами;
б) досягнення певного ефекту в практично-перетворювальній діяльності.
У першому випадку дослідник створює чи відшуковує певну ситуацію, приводить у дію гіпотетичну причину і спостерігає ,за змінами подій, фіксує їх відповідність чи невідповідність припущенням, гіпотезам.
Специфіка експерименту в конкретному соціологічному дослідженні як методу одержання соціальної інформації полягає в особливостях об'єкта дослідження, яким є люди, що можуть усвідомлювати себе, свої відносини із зовнішнім світом, пізнавати його, будувати теорії і плани. Ще однією особливістю експерименту у соціології є якісно вищий рівень причинної залежності соціальних явищ. Це виявляється в значно більшій, ніж у природно-науковому експерименті, кількості змінних, що детермінують дане соціальне явище.
Особливістю експерименту як методу одержання соціальної інформації є те, що він передбачає вироблення гіпотези щодо наявності причинно-наслідкового зв'язку між досліджуваними явищами або щодо характеру якого-небудь механізму колективної чи індивідуальної діяльності, виведеної логічним шляхом на основі теоретичних і емпіричних даних.
Методологічною основою експерименту у соціологічному дослідженні є концепція соціального детермінізму. А основна теоретична проблема експериментального методу полягає у визначенні значущих змінних, що детермінують це явище.
Змінна, спрямованість або інтенсивність дії якої соціолог визначає відповідно до заздалегідь розробленої програми, називається керованою. Ця змінна буде контрольованою, якщо її якісні чи кількісні зміни, а також напрям її впливу здійснюються у заданих соціологом межах. Керована і контрольована дослідником змінна називається незалежною. Незалежна змінна виявляється як експериментальний фактор (експериментальна змінна). Нею може бути новий для даного соціального об'єкта чинник, введений соціологом, або один з існуючих чинників об'єкта, керований і контрольований соціологом. Чинник, змінну якого визначає незалежна змінна, називається залежною змінною.
Передумовами визначення структури змінних як основи експерименту є, з одного боку, фактичні дані про досліджуване явище, його емпіричний опис, з іншого — певний рівень теоретичного освоєння проблеми, який дає змогу висувати концепцію функціонування і розвитку об'єкта дослідження,
сформулювати пояснюючі гіпотези. Тому експеримент неможливий і недоцільний на початку дослідження. Небажано, щоб він передував деяким зондуючим і аналітичним дослідженням і теоретичному описові їх результатів.
Експерименти можна класифікувати за різними критеріями, наприклад за характером об'єкта і предмета дослідження, за специфікою поставленого завдання, за характером експериментальної ситуації, за логічною структурою доведення гіпотези.
Так, за характером об'єкта та предмета дослідження експерименти поділяють на соціологічні, педагогічні, економічні та інші. За цим критерієм можна виділити реальні та уявні експерименти. Реальні експерименти проводять як на генеральній сукупності, так і на натуральній моделі (вибірці). Уявний експеримент здійснюють шляхом маніпулювання інформацією про реальні об'єкти без втручання в хід подій.
За специфікою поставленого завдання розрізняють наукові і прикладні експерименти. Перші націлені на одержання нових знань, другі є елементом управління.
За характером експериментальної ситуації бувають контрольовані і неконтрольовані експерименти. Перші здійснюють, як правило, в лабораторних умовах, оскільки в польовому експерименті проконтролювати змінні непросто, часом взагалі неможливо. Серед польових експериментів виділяють активно спрямовані і природні, коли дослідник займає позицію спостерігача і не втручається в хід подій.
За логічною структурою доведення гіпотези розрізняють лінійні та послідовні експерименти. При проведенні лінійного експерименту аналізові піддається одна і та сама група. Доведення гіпотези опирається на порівняння стану досліджуваного об'єкта до і після впливу експериментального чинника. В паралельному експерименті одночасно задіяні дві групи: контрольна та експериментальна — ідентичні за своїми основними характеристиками. Доведення спираються на порівняння стану цих двох об'єктів спостереження в один і той самий час. Якщо в першій групі після введення експериментального чинника спостерігаються певні очікувані зміни, а в контрольній групі ні, то гіпотезу вважають підтвердженою.
Орієнтуючі експерименти досліджують маловідомі ситуації, ставлять нові проблеми, задають напрям теоретичним пошукам. Вони є підґрунтям нових гіпотез. Критичні експерименти застосовують щодо перевірки гіпотез. Вони переводять знання із вірогідного у достовірне. Методичні експерименти досліджують роль чинників, не відображених у предметній теорії, але здатних впливати на результати орієнтуючих і критичних експериментів, їх застосовують для оцінки якості та вдосконалення основних методик.
При проведенні експерименту важливим є ретельний соціологічний аналіз впливу чинників на його процес і результати. Він допомагає об'єктивно оцінити результати експерименту і прийняти рішення: а) щодо поширення соціальної інновації на більш широкий об'єкт; б) щодо суттєвої зміни умов експерименту з подальшою апробацією; в) щодо відмови від запрограмованого варіанту оптимізації соціального процесу.
Негативний результат соціального експерименту може бути спричинений не тільки впроваджуваною інновацією, а й іншими побічними чинниками. При цьому важливо забезпечити можливість принципової зворотності змін.
Експеримент у соціологічних дослідженнях завжди пов'язаний із значними труднощами і вимагає від експериментатора не тільки належного володіння технікою його проведення, а передусім уміння правильно його спланувати (сконструювати загальну гіпотезу, обрати логічну схему, яка визначає характер процедур і порядок різних етапів експерименту, скласти репрезентативну вибірку дослідження тощо). На достовірність і надійність отриманих даних впливає й особистість експериментатора, його вміння працювати з об'єктом дослідження а також добровільна згода досліджуваних на участь у експерименті. Умовою успішного проведення експерименту є неухильне дотримання положень і правил щодо його постановки і реалізації.
ОСНОВНІ ЕТАПИ ПРОВЕДЕННЯ ЕКСПЕРИМЕНТУ
Кожен експеримент проходить кілька етапів.
На теоретико-пізнавальному етапі аналізують наукові роботи за визначеною темою; з'ясовують невирішені проблеми; уточнюють тему дослідження; формулюють мету і завдання дослідження; вивчають існуючі в теорії і на практиці шляхи, які сприяють вирішенню проблеми; визначають теоретичні положення, які підлягають перевірці; формулюють гіпотези; визначають об'єкт, предмет і експериментальні завдання дослідження.
На підготовчому (методичному) етапі розробляють програму експерименту: визначають необхідний час для його проведення; обирають необхідну кількість експериментальних об'єктів; відбирають конкретні методики для вивчення стану експериментального об'єкта (анкетне опитування, інтерв'ю, експертна оцінка та ін.); готують план щодо створення
відповідних ситуацій; перевіряють доступність і ефективність методик на невеликому масиві; визначають ознаки, за якими можна судити про зміни в експериментальному об'єкті під впливом відповідних соціальних чинників.
Етап проведення експерименту складається з двох частин: створення експериментальної ситуації і власне експерименту. Створення експериментальної ситуації охоплює вивчення початкового стану системи, в якій проводиться експеримент (соціально-демографічна ситуація, статево-вікова, професійно-кваліфікаційна, рівень задоволення працею, професією, морально-психологічним кліматом, керівником, стосунками у колективі тощо); формування критеріїв ефективності запропонованої системи засобів; проведення інструктажу учасників експерименту щодо порядку та умов його. Далі реалізують систему заходів щодо вирішення відповідного експериментального завдання (формування мотивації до праці, інтересу до професії, підвищення рівня задоволення чинниками виробничої ситуації та ін.); фіксують дані експерименту на основі проміжних зрізів, які характеризують зміну об'єктів під впливом експериментальної системи заходів; виявляють ускладнення та можливі типові недоліки під час проведення експерименту; оцінюють затрати часу та зусиль.
На етапі підведення підсумків експерименту настає пора для висновків про кінцеву мету експерименту та підтвердження висунутої гіпотези. Саме тоді відбувається опис результатів здійснення експериментальної системи заходів (кінцевий стан формування мотивації до праці, інтересу до професії, рівень задоволення чинниками виробничої ситуації тощо); характеризують умови, за якими експеримент дав позитивні наслідки (виробничі, морально-психологічні, гігієнічні, навчальні, матеріальні та ін.), дані щодо затрат часу, зусиль і засобів; межі застосування перевіреної експериментом системи заходів.
Важливим елементом аналізу результатів експерименту є вироблення науково-практичних рекомендацій з чітко зазначеною межею можливого" застосування системи заходів у соціальній практиці.
З наукової точки зору ретельно підготовлене і проведене експериментальне дослідження має велике значеня. Воно виявляє найбільш суттєві детермінанти процесів розвитку і їх дій, а водночас! найефективніші можливості управління ними. Тому соціальні експериментальні дослідження мають практичне значення, оскільки спроможні безпосередньо з'ясувати зміни відповідних соціальних і психічних процесів, а також можливості управління ними.

 
« Пред.   След. »