Главная Каталог статей Полезные ссылки Поиск по сайту Гостевая книга Добавить статью

Меню

Главная arrow Учебные пособия arrow Соціологія - Теремко 

Розвиток економічної соціології в Україні
09.10.2008 г.

Становлення вітчизняної економічної соціології — складний та суперечливий процес, об'єктивне висвітлення якого належить майбутньому. Вихід праці І. Коропець-кого «Українські економісти XIX століття та західна наука» (1993) — лише перша спроба ліквідації «білих плям» в історії розвитку соціально-економічної думки в Україні. Адже, як стверджує відомий український історик, економіст Й. Шум-петер у книзі «Історія економічного аналізу», більшість українських вчених-економістів XIX — початку XX ст. розглядала «практичні проблеми економіки в тісній єдності з системою певних соціальних цінностей».
Й. Ланг, Т. Степанов, А. Билимович, М. Вольський, І. Ян-жуль, Г. Цехановецький, К. Воблий та інші економісти, викладачі економіки та соціології вузів України в XIX — на початку XX ст. у своїх працях дуже часто зверталися до проблем взаємозв'язку економіки й суспільства. Особливу увагу привертає творчість К. Воблого. У дожовтневий період він різко критикував соціалізм, стверджуючи, що мета соціалізму полягає у повній регламентації суспільного життя, а це у свою чергу знищить приватну ініціативу та особисту діяльність. Якщо ж і буде матеріальний добробут при соціалізмі, припускає К. Воблий, то нічого позитивного не відбудеться з людською духовністю.
К. Маркса він вважає не творцем соціалістичного світогляду, а лише одним із соціалістичних авторів, ставлячи його в один ряд з Р. Оуеном, К.-А. Сен-Сімоном, Ф.-М. Фур'є. Загалом він дає дуже низьку оцінку вченню К. Маркса про суспільство, наголошуючи на тому, що ідею класової боротьби К. Маркс взяв у Сен-Сімона, теорію трудової власності у Прудона, теорію додаткової вартості у Томпсона, схему соціального розвитку у Фур'є. Маркс лише поєднав ці елементи, і то не завжди вдало (маються на увазі протиріччя між І та III томами «Капіталу»).
Твори К. Воблого пронизані сентиментальною любов'ю до свого народу. Так, оптимістично описуючи соціально-економічне майбутнє самостійної України, він впевнено заявляє: «Беручи до уваги природні багатства України, її продуктивні сили, значну густоту її населення, любов народу до сільськогосподарської праці, його вміння організовуватися в різні товариства, кооперативи, можна сказати, що на Україні є всі можливості для розвитку народного господарства і загального піднесення народного добробуту».
Вагомий внесок у розуміння «необхідності соціального консенсусу для забезпечення економічного і соціального прогресу» в другому десятиріччі XX ст. зробили видатні вчені та політичні діячі М. Грушевський, В. Винниченко, В. Садовський, аргументовано доводячи відсутність економічних та соціальних передумов соціалістичної революції в Україні, підкреслюючи першочерговість завдань її відродження, розвиваючи ідеї еволюційного соціалізму та поступового накопичення елементів майбутньої соціальної будови в межах буржуазного ладу шляхом його демократизації.
Вагомим є внесок видатного українського вченого-мисли-теля М. Туган-Барановського в розвиток соціально-економічної думки в Україні. Його теорія циклів та криз стала початком сучасної теорії економічної кон'юнктури, а соціальна теорія розподілу теж отримала світове визнання. За свідченням західних вчених, вплив теорії циклів М. Туган-Барановського відчувається у працях А. Шпитгофа і І. Шумпетера (Німеччина), Ж. Лескюра, А. Афталіона (Франція), Г. Касселя і К. Вікселя (Швеція), а через них і в доробку теоретиків різних країн. Безпосереднім учнем М. Туган-Барановського був відомий російський економіст М. Кондратьєв.
У 1918 р., після створення Української Академії Наук, М. Туган-Барановський у своїй програмі «Записки про відділ соціальних наук» зауважив, що предметом досліджень «повинно стати суспільне життя з боку його матеріального змісту». Головне місце в діяльності відділу М. Туган-Барановський відводив «теоретичній кафедрі соціології», яка «буде допомагати поєднувати в наукову систему вже і зараз такі всеосяжні дані і матеріали соціології». Без неї, наголошував він, «неможливо уявити собі сучасної науки про суепільство та економіку». З ініціативи М. Туган-Барановського у грудні 1918 р. було створено спеціальний інститут економічної кон'юнктури, а в 1919 р. — Демографічний інститут, соціологічні розробки яких отримали всесвітнє визнання.
У 20 — на початку 30-х років спочатку скорочували штати, а потім і зовсім закривали вищезгадані інститути. Деяким українським вченим, які займалися соціально-економічною проблематикою, довелося зректися своїх поглядів (Р. Ор-жецький, К. Воблий, В. Левитський), деяким вдалося емігрувати (В. Коваль, К. Мацеєвич, О. Мицюк), більшість була репресована.
До початку 60-х років у розвитку соціології, відповідно і в нагромадженні знань про взаємозв'язок економічної та соціальних сфер суспільного життя, настала перерва, пов'язана з пануванням центрально-адміністративних методів управ-
ління економіки. В 60-ті роки відбулося певне відновлення перерваної наукової традиції, проводилися соціологічні дослідження, що дали цікавий матеріал. Але коріння негативних тенденцій, які розкривалися в цих дослідженнях, слід було шукати у соціальних механізмах влади, власності, відносинах, які склалися в сфері управління та розподілу. Однак цих проблем не вивчали. На них було накладено заборону, оскільки вони не вписувалися в комуністичні догмати.
Лише з другої половини 80-х років під впливом змін у політичній атмосфері в колишньому СРСР почалося відродження економічної соціології. На цей час припадає й інсти-туалізація економічної соціології в СРСР, що знайшло відображення у формуванні навчального курсу «Економічна соціологія» та його викладанні в окремих вузах країни, Зросла кількість публікацій, вийшли з друку праці Т. Заславської, Р. Ривкіної (м. Новосибірськ), які, незважаючи на певну «заідеологізованість» та інші вади, відіграли значну роль у новому осмисленні соціально-економічних процесів.
Сучасний стан розвитку соціології економіки в Україні та країнах СНД зумовлений складністю соціально-економічного становища, пошуком шляхів виходу з кризи. Наприкінці XX ст. українські соціологи розробляють нові наукові підходи щодо формування основ ринкових відносин, соціальних наслідків змін, які відбуваються в суспільстві, беруть «участь у вирішенні актуальних проблем соціологічного пізнання.

 
« Пред.   След. »