Статус, об’єкт і предмет соціології освіти
Проблеми соціології освіти почали виокремлювати із загальнофілософської
і педагогічної проблематики і досліджувати специфічними методами на
межі XIX—XX ст. Початок становлення соціології освіти як самостійної
дисципліни у Франції пов'язаний з творчістю Е. Дюркгейма, в Англії — Г.
Спенсера. Проблеми навчальних закладів, навчання, ролі освіти посідають
у їх роботах значне місце. Поштовх розвитку соціології освіти у СІЛА
дали праці Лестера Уорда (1841—1913) «Динамічна соціологія» (1883) і
Джона Дьюї (1859—1952) «Школа і суспільство» (1899). Напередодні Першої
світової війни тут почали виникати дослідницькі організації із
соціологічних проблем освіти. У 1927 р. було створено Американське
національне товариство і почав виходити спеціальний журнал із
соціології освіти. У Німеччині соціологія освіти виділилася в особливу
галузь дослідження завдяки зусиллям М. Вебера і К. Манхейма. Після
Другої світової війни з'явилася особлива галузь вивчення форм і
процесів освіти, яку все більше соціологів обирають як основну сферу
своєї професійної діяльності. При національних соціологічних асоціаціях
створюються секції соціології освіти, видаються спеціальні журнали.
Зростає увага до соціальних проблем освіти в діяльності Міжнародної
соціологічної асоціації. Починаючи з III Міжнародного соціологічного
конгресу 1956 р., постійно обговорюють на його засіданнях освітню
проблематику. З 1971 р. при Міжнародній соціологічній асоціації діє
дослідницький комітет «Соціологія освіти».
Становлення соціології освіти в колишньому СРСР ускладнювалося
негативним ставленням до соціології загалом, хоча поодинокі
соціологічні дослідження проблем освіти ввійшли в практику в середині
60-х років. Водночас досить поширеними були запевнення в неактуальності
соціології освіти, оскільки проблеми освіти вивчає педагогіка.
Існує три підходи до тлумачення статусу соціології освіти. За першого
вона тлумачиться як застосування методів емпіричного соціологічного
дослідження для аналізу процесів у сфері освіти. У такому разі
соціологія освіти наче й не потребує спеціальної теорії, оскільки вона
перебуває в межах педагогіки. До такої інтерпретації схильні
здебільшого представники педагогіки, які послуговуються методами
соціології.
За другого підходу соціології освіти відводять суміжні проблеми: вплив
освіти на економіку, соціальну структуру та ін. Так, Ф. Філіпов, Л.
Коган, М. Руткевич стверджували, що соціологія освіти повинна займатись
переважно впливом освіти на зміни в соціальній структурі, на досягнення
соціальної однорідності, а внутрішня структура освіти, навчальний
процес — у компетенції педагогіки. Таким чином основна діяльність
суб'єкта у сфері освіти витісняється за межі предмета соціології
освіти. Така позиція спонукає науку до поверхневого бачення її
предмета, обмежуючи сферу пізнання і межі знання соціології. Наслідки
були відповідними. Наприклад, наприкінці 80-х років XX ст. в процесі
вироблення концепції реформи і демократизації освіти необхідно було
вивчити і врахувати громадську думку викладачів і студентів про якість
навчального процесу. Соціології було замовлено регулярні опитування.
Однак виявилось, що запропоновані анкети здебільшого не відповідали
реальним індикаторам змісту навчально-педагогічного процесу: питання
акцентували увагу на зовнішньому боці спілкування викладача і студента,
не розкриваючи якості навчання.
Соціологія не була готовою до цього, оскільки донедавна аналіз
навчального процесу не вважали її предметом. Вона займалася
пограничними аспектами взаємодії навчання і праці, навчання і дозвілля,
освіти і соціальної структури, освіти і демократії та ін. Тому
найраціональнішим вважається третій, соціокультурний підхід, за якого
навчальний процес як вид соціокультурної діяльності належить до
предметної сфери соціології освіти. При цьому соціологія освіти
сприймається і як загальна теорія освіти, і як емпірична наука.
Такий підхід дає змогу простежити динаміку сфери освіти, характер її
взаємодії з іншими сферами суспільного життя, процес розвитку суб'єкта
під впливом освіти.
Соціокультурний напрям у зарубіжній соціології освіти зародився в 30-х
роках XX ст. Нині він реалізується через концепцію «реконструкції
соціальної позиції» французьких соціологів Бурдьє і Пассерона. У
російській соціології освіти такої орієнтації дотримується В. Нечаєв.
За соціокультурного підходу предметом соціології освіти є стан і
динаміка соціокультурних процесів у сфері освіти; закони, принципи,
технології навчання; взаємодія сфери освіти з іншими сферами
суспільного життя. Відповідно тлумачиться і поняття «соціологія освіти».
Соціологія освіти — галузева соціологічна дисципліна, предметом якої є
система освіти як соціокультурний інститут, його взаємодія з іншими
інститутами і суспільством загалом, а також соціокультурні процеси у
сфері освіти.
Об'єктом соціології освіти є сфера освіти, тобто соціальне середовище,
у якому розгортається функціонування процесів освіти, діють суб'єкти
освіти. Соціологія освіти є водночас фундаментальною, прикладною,
теоретичною й емпіричною наукою. Вона має свої методологічні принципи,
використовує широкий арсенал методів соціологічного дослідження.
Спираючись на широку інформаційну базу і здійснюючи прогностичні
функції, соціологія освіти покликана забезпечити наукове обґрунтування
соціальної політики у сфері освіти, реформ системи освіти, що є
важливою умовою вирішення багатьох проблем сучасності.
|