Главная Каталог статей Полезные ссылки Поиск по сайту Гостевая книга Добавить статью

Меню

Главная arrow Учебные пособия arrow Соціологія - Теремко 

Соціологічне прогнозування явищ і подій: методологічні основи передбачення майбутнього
09.10.2008 г.

Проблеми соціального прогнозування здавна привертають увагу вчених. Людство завжди прагнуло дізнатися про своє майбутнє, а здібності до передбачення високо цінувалися. В наш час, що характеризується величезним і безперервно зростаючим динамізмом соціально-політичних, економічних, науково-технічних, ідеологічних та інших змін, наукове передбачення майбутнього набуло винятково важливого, часто глобального значення. Близьке і далеке майбутнє прагнуть передбачити, пророкувати, віщувати, угадувати, прогнозувати, планувати, програмувати, проектувати. Без прогнозування різних явищ і процесів, без передбачення перспектив їх розвитку неможливе науково-обґрунтоване управління, вироблення і прийняття ефективних управлінських рішень. Виявлення назріваючих тенденцій, проблем і протиріч суспільного життя, пошук шляхів і методів їх вирішення, надійний соціальний прогноз — важливе завдання соціології.
У кожній мові здавна існують поняття, якими позначаються ті чи інші судження про майбутнє: пророцтво, віщування, передбачення, прогнозування, футурологія та ін. Суть кожного з них неоднозначна. Часто вони використовуються як синоніми, іноді в кожне з них вкладається різний зміст, що породжує термінологічні дискусії.
Загальним й інтегруючим всі різновиди одержання інформації про майбутнє є поняття «передбачення».
Передбачення — обґрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи і суспільства або про явища, невідомі в даний час, але які піддаються виявленню.
Передбачення поділяються на наукові й ненаукові. Наукове передбачення ґрунтується на знанні закономірностей розвитку природи, суспільства, мислення, на використанні наукових методів дослідження. Ненаукове передбачення не використовує спеціальних наукових досліджень і ґрунтується на передчуттях людини про майбутнє з допомогою підсвідомості (інтуїтивне); на життєвому досвіді і пов'язаних з ними аналогіях, прикметах (буденне); на вірі в надприродні сили, що визначають майбутнє, на забобонах (релігійне передбачення).
Однією з форм наукового передбачення є прогнозування — процес вироблення прогнозів.
Прогноз — імовірне судження про стан того чи іншого явища в майбутньому.
У вузькому значенні, прогноз — спеціальне наукове дослідження перспектив тих чи інших явищ, переважно з кількісними оцінками. Прогнозування не зводиться до спроб угадувати деталі майбутнього (хоча інколи це суттєво). Пророкування, на відміну від прогнозування, — це твердження про майбутнє, якому не властива ймовірність. Воно претендує на абсолютну достовірність.
Прогноз є невід'ємною функцією науки, завершальним етапом наукового дослідження. Причому, на думку багатьох вчених, — обов'язковим, якщо це стосується розвитку теорії. А вдосконалення науки відбувається з посиленням її прогностичної функції.
Прогнозування має також і велике прикладне значення. Воно сприяє вибору найоптимальнішого варіанта при обґрунтуванні плану, програми, проекту, управлінського рішення. Як і планування, управління не є наукою. Але може і повинна існувати наука про прогнозування, скажімо, як наука про управління (менеджмент).
Теорія прогнозування (прогностика) як наука тільки формується, її предметом є дослідження законів і способів прогнозування, завданням — розробка проблем гносеології і логіки прогнозування, типології прогнозів, методів прогнозування, категорій і понять, спеціальних методологічних проблем прогнозування з метою підвищення методичного обґрунтування прогнозів. У структурі прогностики розвиваються окремі теорії прогнозування як у координатах загальної прогностики, так і відповідних сфер прогнозування.
Поняття «прогностика» і «прогнозування» часто невиправдано використовують як синоніми, ототожнюють. Інколи прогностику трактують дуже широко, вважаючи, що вона охоплює не тільки теорію передбачення, але і сам процес прогнозування.
Ще одним неоднозначним поняттям є футурологія. Термін цей запропонував у середині XX ст. німецький соціолог, який емігрував до СІЛА, О. Флехтгейм. Футурологію він тлумачив як «філософію майбутнього». У 60-х роках у зв'язку з «бумом прогнозів» на Заході утвердилося розуміння футурології як «науки про майбутнє», предмет дослідження якої — перспективи розвитку всіх явищ, на відміну від інших дисциплін, які досліджують сучасне і минуле. Згодом в поняття «футурологія» почали вкладати і соціальне прогнозування, і прогностику як науку про закони прогнозування.
Важливою проблемою методології прогнозування є виявлення чинників, які детермінують майбутнє. Майбутнє — такий стан явищ, процесів, який витікає з теперішнього і має корені в минулому. Об'єктивні умови містять зародки майбутнього у вигляді нових елементів. Але визначити, яке майбутнє у них, можна тільки на основі законів розвитку тих чи інших об'єктів. Закони — зв'язки між явищами, які за певних умов діють незмінно, постійно і відповідним чином. Отже, соціальні факти і процеси, особливо нові, а також закони їх розвитку є носіями інформації про майбутнє.
Одним із найбільш загальних і універсальних законів дійсності є закон причинності, або каузальної (причинної) залежності. Враховуючи основну ознаку цього закону — причина обов'язково зумовлює наслідок, — з'ясовуючи причини, можна передбачити і наслідки цих причин. Більше того, якщо певні наслідки не бажані, можна спробувати їх уникнути, паралізувавши або змінивши їх причини. Звичайно, не для всіх законів існує кількісне, математичне вираження.
Важливе значення для прогнозування мають ритмо-циклічні закономірні зв'язки явищ. Циклічний розвиток в суспільному житті простежується значно слабше, ніж в неорганічній природі чи в біосфері. Циклічність піддається кількісним вимірам, що і дає змогу прогнозувати тенденції суспільного розвитку.
Системна будова явищ також є об'єктивною основою передбачення. Знаючи характерні риси, функції залежних між собою елементів явища як системи, можна передбачити і поведінку явища в цілому.
Необхідною умовою пізнання майбутнього є з'ясування відповідних властивостей психіки. Корені таких властивостей лежать в пеихо-фізіологічній еволюції вищих тварин і людини. Адже передбачення хоча б найближчого майбутнього потрібне кожній живій істоті, наділеній психікою, навіть для елементарних дій. Психіка не тільки відображає дійсність, але й проникає в майбутнє. Цю властивість називають «випереджаючим відображенням», «моделлюпотрібного майбутнього». Таке передбачення виявляється як на безумовно-рефлекторному (інстинктивному), так і на умовно-рефяек-торному рівнях психіки. Властивість психіки випереджати події зовнішнього світу є однією з найефективніших форм пристосування до середовища.
Основою випередження майбутнього, випереджаючого відображення є досвід минулого. Він накопичується нервовою системою завдяки властивості нервової тканини «записувати» минулі події. А повторюваність, циклічність подій створюють об'єктивні умови для передбачення майбутнього.
Оцінка людьми перспектив розвитку явищ чи процесів на основі попереднього досвіду, за аналогією з уже відомими подібними явищами і процесами, є одним з основних джерел інформації про майбутнє. Іншим джерелом є екстраполяція (умовне продовження в майбутнє тенденцій, закономірності розвитку яких в минулому і нині достатньо відомі). Ще одним шляхом одержання інформації про майбутнє є моделювання майбутнього стану того чи іншого явища, процесу з урахуванням очікуваних або бажаних змін деяких умов, перспективи розвитку яких достатньо відомі.
Хоча соціальний детермінізм має імовірний характер, це не є на заваді передбачення суспільного розвитку. Саме ймовірний підхід до передбачення є особливістю і методичною основою соціального прогнозування. Воно стало динамічно розвиватися тільки після усвідомлення того, що продуктивним є не відгадування конкретних рис майбутнього, а вироблення ймовірного спектра перспектив його розвитку.
Існують різні види прогнозів, їх типологія може бути побудована за різними критеріями— залежно від об'єкта, часу, на який прогнозується об'єкт, цілей, методів прогнозування і т.ін. Найзагальнішим є поділ прогнозів на природничо-наукові та соціальні. Основною специфічною особливістю природничо-наукових прогнозів є те, що об'єкти прогнозування неможливо або майже неможливо поки що змінити шляхом соціального управління, з допомогою програм, проектів, планів, організаційних рішень. Людина прагне передбачити природні явища, щоб заздалегідь пристосуватися до них.
Соціальне прогнозування здійснюється, як правило, для вироблення рекомендацій щодо оптимального впливу на прогнозоване явище чи процес з метою їх реалізації чи відвернення.
Залежно від часу, на який розраховане прогнозування, виділяють поточні, короткострокові, середньострокові, довгострокові і наддовгострокові прогнози.
Залежно від мети прогнози поділяються на пошукові та нормативні.
Пошуковий прогноз — це передбачення розвитку явищ шляхом умовного продовження в майбутнє тенденцій, які домінували у минулому і домінують нині, абстрагуючися від планів, проектів, програм, управлінських рішень, які можуть змінити існуючі тенденції, зумовити самоздійснення чи са-мозруйнування прогнозу. Пошуковий прогноз з'ясовує те, що найімовірніше відбудеться за збереження існуючих тенденцій. Відповідь при цьому дається не однозначна, а у формі певної шкали ймовірності.
Нормативний прогноз — це передбачення бажаного стану явищ на базі попередньо визначених норм, ідеалів, цілей. У процесі його вироблення триває пошук відповіді на питання: як досягти бажаного? Нормативними можуть бути тільки соціальні прогнози. Нормативне прогнозування схоже на планування, проектні розробки, але не тотожне йому.

 
« Пред.   След. »