Главная Каталог статей Полезные ссылки Поиск по сайту Гостевая книга Добавить статью

Меню

Главная arrow Учебные пособия arrow Соціологія - Теремко 

Структура і функції соціологічної системи знання.
09.10.2008 г.

Структура соціологічної науки
Соціологія як наука про соціальні відносини, механізми та закономірності функціонування і розвитку різноманітних соціальних спільнот має порівняно з іншими науками про суспільство винятково складну структуру. Адже складність самого суспільства, різноманітність процесів, явищ, елементів, проблем, що зумовлюють його життєдіяльність, потребують багаторівневої системи соціологічного пізнання соціальної реальності. Відповідно до цього формується багаторівнева структура соціологічної науки та визначаються її функції.
Проблема визначення структури актуальна для будь-якої науки. Щодо соціології питання набагато складніше. Про структуру системи соціологічного знання ще й досі точаться наукові дискусії. Існує багато підходів до виділення критеріїв структуроутворення і кількості рівнів соціології — від найпростішого (розподіл соціології на дві частини — фундаментальну та прикладну) до найскладнішого (виділення семи рівнів соціології: методологічні та теоретичні засади, спеціальні знання, прикладний рівень, соціоінженерний рівень, теорія соціологічного дослідження, методи здобуття соціологічної інформації, знання про організацію соціологічних служб).
Але більшість учених дотримується думки про трирівне-ву структуру соціології та виділяє такі рівні системи соціологічного знання: загальнотеоретична соціологія, спеціальні соціологічні теорії та емпіричні дослідження.
На першому, загальнотеоретичному, рівні суспільство вивчають як єдиний соціальний організм, акцент робиться на проблемах глобального характеру. Знання, що отримують на цьому рівні, встановлюють сутнісний зв'язок між окремими підсистемами суспільства, якнайзагальніше описують їх.
Донедавна єдиною концепцією, що вивчає специфіку соціальних процесів, закономірності розвитку суспільства, у нас вважали історичний матеріалізм. Тому теоретичну соціологію ототожнювали з історичним матеріалізмом (вчення про загальні закони та рушійні сили розвитку суспільства: економічний розвиток, зміни у засобах виробництва, розподіл суспільства на класи і боротьба між ними).
Насправді людство виробило велику кількість концепцій, які пояснюють закономірності розвитку цивілізації. Так, наприкінці XIX — на початку XX ст. широкого розвитку набули соціологія історії, біологічний, географічний і психологічний напрями у соціології; у середині XX ст. — теорії соціальної стратифікації, постіндустріального суспільства, конвергенції. Зауважмо, що теоретична соціологія охоплює велику кількість різноманітних течій, шкіл, напрямів, які по-своєму, зі своїх методологічних позицій пояснюють розвиток суспільства.
Загальнотеоретична соціологія має самостійний статус і являє собою вищий рівень достовірного, узагальнюючого знання про соціальні процеси, про формування та розвиток соціальних відносин, про закономірності соціального життя у всіх його виявах.
Головні завдання, які вирішує загальнотеоретична соціологія:
— створює засади для опису і пояснення явищ, фактів соціальної дійсності у термінах і категоріях, які відображають їх сутнісні характеристики, спільні та відмінні риси;
— орієнтує на комплексний підхід до вивчення соціальних явищ і процесів;
— розкриває сутність соціальних законів (загальних і спеціальних);
— формує методологічну базу для соціологічного пізнання дійсності;
— виявляє загальні закономірності соціального розвитку суспільства, а також є методологічною базою розвитку спеціальних соціологічних теорій та емпіричних досліджень;
— інтегрує, синтезує, узагальнює розрізнені знання, здобуті емпіричним шляхом, формує їх у складну систему висновків, узагальнень, понять, категорій, законів топго.
Загальнотеоретична соціологія, як й інші наукові теорії, має свою структуру, зміст. Компоненти її структури:
1) система загальних і специфічних законів, що виявляють і закріплюють типові, відносно постійні зв'язки у суспільстві, його соціальних інститутах і системах;
2) система постулатів, аксіом та інших тверджень про соціальне життя суспільства;
3) логіка висновків і доведень, яку використовують для обґрунтування соціальних діагнозів, прогнозів, тенденцій і закономірностей у соціальному житті суспільства;
4) загальний і спеціальний соціологічний категоріальний апарат;
5) система обґрунтувань диференційованого підходу до аналізу об'єкта і суб'єкта досліджень;
6) система пізнавальних методів і процедур, яка забезпечує повноту опису, пояснення і передбачення соціальних явищ, процесів і відносин на певному рівні соціальної організації суспільства;
7) емпірична база з великою кількістю зафіксованих фактів, що потребують генералізації та теоретичної інтерпретації.
Загальносоціологічна теорія розвивається у тісному зв'язку з іншими рівнями соціологічних знань, а також з філософією, соціальною історією, економічною теорією, політологією тощо.
Другий рівень становлять спеціальні соціологічні теорії, які вивчають закономірності розвитку окремих соціальних спільнот, функціонування соціальних інститутів, соціальних процесів.
Значення цих теорій винятково важливе і зумовлене багатьма причинами.
По-перше, спеціальні соціологічні теорії відзначаються самостійним рівнем соціологічного знання. Кожна з них не тільки має свій особливий предмет, категорії, комплекс термінів, а й виробляє особливий підхід до вивчення суспільних процесів і явищ, який, у свою чергу, зумовлює особливості вироблення і застосування конкретної методики. Все це збагачує соціологічні знання.
По-друге, сучасний стан суспільства характеризується виняткрвим динамізмом, тому загальнотеоретична соціологія, хоч і має певний зв'язок з соціальною практикою, не встигає своєчасно опанувати ці зміни, пояснити механізми, прогнозувати їх розвиток. Все це стає можливим у межах конкретних соціологічних теорій.
Формування спеціальних соціологічних теорій об'єктив-
но зумовлене бурхливим розвитком соціальної практики, яку загальнотеоретична соціологія неспроможна повністю охопити. Справді, загальнотеоретична соціологія, осмислюючи загальні процеси та закономірності розвитку суспільства, не має можливості (та й необхідності) відповісти на питання, як функціонують і розвиваються різноманітні соціальні спільноти (національно-етнічні, соціально-демографічні тощо), соціальні інститути (сім'я, держава, трудовий колектив), як відбуваються соціальні процеси (трудова діяльність, соціальні конфлікти, соціальні відхилення). Якщо прикладні функції загальнотеоретичної соціології — пояснення, прогнозування, створення наукових засад для регулювання масштабних соціальних процесів у тривалій перспективі, то функції спеціальних соціологічних теорій — вироблення науково обґрунтованих рекомендацій для управління соціальними процесами у короткостроковій перспективі та в окремих сферах суспільного життя.
Ідея впровадження цих теорій виникла під час наукової дискусії між двома видатними американськими соціологами Т. Парсонсом і Р. Мертоном. Парсонс вважав за необхідне вироблення суперзагальної теорії, яка б мала всеохоплюю-чий характер. Мертон дотримувався думки, що подібні грандіозні теоретичні схеми є передчасними, оскільки ще не закладені теоретичні й емпіричні засади, необхідні для їх здійснення.
Тому він ратував за вироблення теорій, які б займалися вивченням конкретних проблем суспільного життя, мали тісний зв'язок з емпірикою, давши їм назву «теорії середнього рівня». Головна їх мета мала б полягати у забезпеченні гнучкого зв'язку між теоретичним і емпіричним рівнями соціологічного дослідження. Засобом побудови теорій середнього рівня Мертон вважав структурно-функціональний аналіз. Йому належить авторство однієї з перших теорій середнього рівня — теорії аномії. Вважаючи Мертона батьком цих теорій, не слід забувати, що концепції, які стосувалися теорій середнього рівня, виникли значно раніше. Скажімо, до молодіжних проблем у концепції про життя людських поколінь звертався О. Конт, до теорії бюрократії — М. Вебер, до вивчення проблем праці — К. Маркс, Е. Дюркгейм, М. Вебер тощо.
Виникнення теорій середнього рівня, відіграло позитивну роль у боротьбі з чистим емпіризмом, загострило інтерес соціологів до теоретичних пояснень, привернуло до соціології увагу серйозних вчених, значних верств населення, які побачили можливості цієї науки у вивченні їх проблем, інтересів, поглядів, життя загалом.
Нині поняття «теорії середнього рівня» нерідко вживають за аналогією до поняття «спеціальні соціологічні теорії», під яким розуміють установлення логіко-емпіричних зв'язків між окремими групами змінних, що вивчаються. Ці теорії, по-перше, ідентифікуються з навчальними дисциплінами; по-друге, вони є не стільки теоріями, скільки диференційованою сукупністю узагальнень емпіричних досліджень різних сфер життя.
Останнім часом спеціальні соціологічні теорії набули бурхливого розвитку. Це зумовлено різким розширенням кола проблем, які вивчає соціологія. Завдяки цьому, наприклад, постали такі спеціальні соціологічні теорії, як соціологія молоді, соціологія спорту, соціологія девіантної (збоченої) поведінки, конфліктологія тощо.
Позначилося і відгалуження від основних соціологічних теорій нових напрямів. Наприклад, своєрідним наслідком відгалуження від соціології праці є соціологія організацій, соціологія професій, соціологія трудового колективу тощо.
Значна кількість нових соціологічних теорій постала внаслідок інтеграції соціології з іншими науками, міждисциплінарних робіт. Так народилися економічна соціологія, медична соціологія тощо.
Спеціальні соціологічні теорії виконують такі головні завдання:
— вироблення спеціальних термінів і категоріального апарату, які відображають сутність явищ конкретної соціальної сфери;
— вироблення методів соціологічних досліджень, найбільш адекватних досліджуваним процесам і явищам;
— вивчення закономірностей і соціальних механізмів, які зумовлюють функціонування і розвиток окремих сфер суспільного життя та громадської свідомості;
— вивчення соціальних функцій певної соціальної підсистеми.
Особливе місце у науковій характеристиці спеціальних соціологічних теорій посідає їх класифікація. Але існують розходження в поглядах щодо підходів до вирішення цього питання. Одні вчені (Г. Осипов) виділяють шість груп соціологічних об'єктів, які необхідно досліджувати за допомогою спеціальних соціологічних теорій:
1. Головні умови і форми життєдіяльності суспільства (соціологія техніки, соціологія праці, соціологія побуту, соціологія трудових колективів, соціологія сім'ї, соціологія робочого і позаробочого часу тощо).
2. Соціальна структура суспільства (соціологічні теорії, які
вивчають функціонування соціальних верств, класів, груп, соціально-етнічні і національні відносини, соціологія молоді тощо),
3. Соціально-професійна структура (соціологія професій, промислова соціологія тощо).
4. Соціально-територіальні спільноти (соціологія міста, соціологія села тощо).
5. Соціально-політична організація суспільства і соціальні інститути (соціологія політики, соціологія права, соціологія освіти, соціологія науки тощо).
6. Відносини людини і суспільства (соціологія особистості, соціальні проблеми способу життя, соціологія культури, соціологія виховання, соціологія громадської думки, соціологія засобів масової інформації тощо.
Інші вчені (М. Руткевич) виділяють три головні групи спеціальних соціологічних теорій:
1 .Соціологічні теорії, які вивчають певні поширені сфери людської діяльності (праця, дозвілля тощо).
2. Соціологічні теорії, які досліджують взаємодію особистості з суспільством, тобто соціальні групи різного типу (особистість, сім'я, колектив, місто, село тощо).
3. Соціологічні теорії, які виникли на межі соціології та наук, що вивчають окремі сфери життя суспільства (політика, наука, право тощо).
Однак, як свідчить розвиток соціологічної науки, найвдалішою у теоретичному і практичному аспектах є така класифікація спеціальних соціологічних теорій.
До першої групи належать спеціальні соціологічні теорії, які вивчають соціальні закони, закономірності функціонування і розвитку соціальних спільнот, тобто те, що безпосередньо пов'язане з предметом соціології як науки (теорія соціальної структури, теорія соціальної стратифікації, теорія соціальних систем, теорія соціального розвитку, теорія соціальних конфліктів).
Другу групу утворюють так звані галузеві соціологічні теорії. Ця назва має досить умовний характер і свідчить, що критерієм диференціації в даному разі є окремі сфери суспільного життя і форми масової свідомості (соціологія праці, соціологія науки, соціологія освіти, соціологія дозвілля тощо).
Особливий прошарок утворюють такі соціологічні теорії, як соціологія особистості, соціологія молоді, соціологія мистецтва, соціологія моралі тощо,
І, нарешті, виділяють соціологічні теорії більш вузького значення, наприклад теорія бюрократії, теорія референтних груп, теорія мотивації тощо.
Емпіричні соціологічні дослідження, які становлять третій
рівень системи соціологічного знання, є однією з форм вивчення дійсності на початковому етапі пізнавального процесу. На відміну від теоретичного дослідження (в межах якого соціолог оперує насамперед науковими категоріями і поняттями, що відображають сутнісні якості соціальних процесів і явищ), в емпіричному дослідженні предметом аналізу стають різноманітні дії, характеристики поведінки, погляди, настрої, потреби, інтереси, мотиви людей, соціальних груп і спільнот, відображення соціальної реальності у фактах людської свідомості.
Емпіричне дослідження є не тільки збиранням і відбором соціальних фактів, що підтверджують чи спростовують теоретичні гіпотези вченого. Це спеціальні наукові процедури, які за допомогою соціологічних методів дослідження (аналіз документів, опитування, спостереження, соціальний експеримент) дають змогу робити наукову реєстрацію соціальних фактів, що є базою для подальших теоретичних пошуків та узагальнень.
Емпіричне соціологічне дослідження є найдинамічнішим і має специфічну організаційну структуру, яка відрізняється від традиційної теоретичної діяльності. Охоплюючи елементи теоретичного знання, необхідного для попереднього аналізу предмета дослідження, воно потребує вирішення багатьох організаційних проблем, володіння професійними дослідницькими прийомами та засобами здобування первинної соціологічної інформації, математичними методами опрацювання та аналізу статистичного матеріалу. Важливе значення має також вміння встановити контакт з людьми, щоб одержати якісну інформацію. А проведення соціологічного дослідження є своєрідним мистецтвом і вимагає від соціолога не тільки володіння специфічними соціологічними знаннями та навичками, а й значного професійного досвіду та певних морально-психологічних якостей.

 
« Пред.   След. »