РОЗДІЛ ІV 

ЕТИКА СОЦІОЛОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

1. Етичні вимоги до діяльноcті фахівця-соціолога 

2. Професійний кодекс соціолога

1. Етичні вимоги до діяльноcті фахівця-соціолога 

У різних підручниках соціології, видаваних за кордоном, як правило, є розділ, присвячений етиці соціологічного дослідження. Доцільно, проте, порушувати питання ширше й розглянути проблему етики будь-якої соціологічної діяльності, яка не може бути зведена до соціологічного дослідження. Що стосується останнього, то моральна норма, якою соціолог повинен керуватися, полягає передусім в об'єктивності (неупередженості). Цього, втім, повинен дотримуватися будь-який дослідник.

Для соціологів важливо також дотримуватися суворої конфіденційності — зберігати в таємниці ту інформацію, яка може зашкодити людям, які перебувають у ролі обстежуваних. Для ілюстрації цього правила звичайно посилаються на вивчення різного роду протиправної поведінки — гомосексуалізму, наркоманії, проституції тощо. Ясно, що роботу дослідника не можна ототожнювати з роботою слідчого, хоча в їхній роботі й є певна схожість. В одному з підручників соціології розповідається, наприклад, про винахідливі способи проведення дослідження гомосексуалістів. Дослідникові, з одного боку, вдалося схарактеризувати сімейне життя досліджуваних, не розголошуючи їхньої таємниці ні близьким, ні поліції. З іншого боку, в результаті проведеного дослідження вдалося привернути увагу громадської думки до факту несправедливої оцінки поведінки гомосексуалістів, довести, що їхня поведінка не є суспільно небезпечною й не повинна бути кримінально караною.

До етики соціологічного дослідження зараховують також питання, які доводиться розв'язувати соціологу при організації дослідження, під час його проведення: як бути, якщо люди відмовляються брати участь у проводжуваних експериментах, відповідати на задані запитання. При характеристиці етики соціологічного дослідження відповідають і на такі питання: якщо суб'єкти соціологічного дослідження не усвідомлюють справжню мету спостерігача, чи є це втручанням в їхнє приватне життя та якою мірою виправдане таке втручання?

Справді, низка проблем виникає у зв'язку з тим, що джерелом соціологічної інформації є сама людина. Й збереження її гідності, повага до її права не надавати компрометуючу інформацію або повідомляти відомості, які вона воліла б тримати в таємниці, є законом для соціолога. Це, до речі, одна з відмінностей діяльності соціолога-дослідника та правника-слідчого. У багатьох випадках делікатність соціолога, його контактність стають необхідною умовою отримання інформації.

Але існує й складніша проблема, аналогічна тим, на які посилалися, коли йшлося про соціально-інженерну діяльність . У вжиткових дослідженнях часто-густо постає питання, на яке не завжди можна дати однозначну відповідь: чи може соціолог надавати замовнику (в ролі якого, як правило, виступає або представник влади, або управлінець якого-небудь рівня) інформацію, яка зашкодить людям, ускладнить їхнє становище (їх звільнять, переведуть на іншу роботу, нарешті, закриють підприємство та ін.)? Чи повинен соціолог виходити з інтересів "справи", якій начебто слугує чиновник, що зробив замовлення, а чи ж обов'язок соціолога — виходити з інтересів людей, яких обстежували? Однозначної відповіді на ці питання дати не можна. Багато що залежить від способу "подачі" інформації, її інтерпретації та осмислення. Ясно, що категорично неприйнятні будь-які спроби фальсифікації інформації, якщо навіть при цьому керувалися "благими" міркуваннями, "гуманістичними" ідеалами. А проте заповіддю "не зашкодь" не меншою мірою, ніж лікар, повинен керуватися й соціолог. Дати точні рецепти, як у кожному конкретному випадку слідувати цій заповіді, практично неможливо. Це може підказати моральна інтуїція, яка у соціолога має бути розвинена.

Якщо дослухатися, проте, до класиків соціології, котрі вміли міркувати й поєднувати громадянський обов'язок з високим рівнем професіоналізму, то цікавою щодо цього є позиція Макса Вебера. Він вважав, що діяльність у царині соціології нерозривно пов'язана з етикою, хоча сама соціологія не може бути моральним посібником, позаяк її завдання — давати неупереджене знання. Проте соціолог повинен дотримуватися особливої етики, яку М.Вебер називав "етикою відповідальності". Суть її полягає в тому, що необхідно передбачати наслідки своєї діяльності. Цей принцип М.Вебер поширював і на викладацьку роботу. Він вважав, що єдиною специфічною чеснотою, яку слід виховувати у студентів, є "інтелектуальна чесність". Цим він не хотів сказати, що слід готувати "чистих фахівців" у безпосередньому розумінні цього вислову. Він хотів наголосити лише, що слід розділяти одне та інше — професіоналізм та моральний обов'язок, позаяк останній пов'язаний з особистими життєвими рішеннями, "яких кожна людина має дійти сама" і які вона повинна здобути "у власному сумлінні".

Отже, практична оцінка має бути відокремлена від самого знання, для отримання якого необхідно виявити "інтелектуальну чесність". Соціологія не є моральним посібником, але сам соціолог повинен керуватися в своїй діяльності моральними принципами, що є справою його сумління. Але звідки соціолог бере ці принципи, як формується його моральна позиція? Вирішальну роль у цьому, на думку М.Вебера, відіграє філософія. Саме вона дозволяє оцінити сенс соціологічної діяльності, сформувати здатність передбачати її результати. Ми знов-таки дійшли того, з чого починали ознайомлення з соціологією, з'ясовуючи її зв'язки з іншими царинами знання й, зокрема, з філософією: визнання значимості філософії для соціології. Для практичної діяльності у галузі соціології важливо те, як ми розв'язуємо для себе філософські проблеми: питання про сенс людського життя взагалі, сенс соціологічної діяльності зокрема.

І все-таки, хоча сама соціологія не продукує моральний посібник, заняття у галузі соціології сприяють формуванню гуманістичної моральної позиції. Пояснити це можна тим, що соціологи мають справу з найрізноманітнішими численними людськими потребами та проблемами; вони бачать масштаби поширення тих чи тих явищ, які заважають людям проявити себе, зреалізувати свої здібності; вони використовують такі методи у своїй роботі, які викликають людей на відвертість, спонукають бачити в особі соціолога оборонця, породжують надію на розв'язання проблеми.

Наведемо приклади для ілюстрації цього висновку. У 1980-ті роки, коли почали практикувати проведення різного роду опитувань, у соціологічні центри, що їх проводили, надходили листи з подякою за те, що нарешті почали цікавитися думкою пересічних людей, або з докладними поясненнями висловлених в анкетах позицій, а також рекомендаціями, як змінити посталу ситуацію. Писали також люди, які перебували у відчаї, з проханням допомогти, захистити, відповісти на різні запитання. З аналогічними ситуаціями стикалися соціологи, які працювали у царині соціології праці і проводили дослідження у різних трудових колективах: представники персоналу підприємства, особливо рядові працівники, розповідали соціологу подеколи те, що вони не стали б розповідати нікому іншому. Природно, це не може не знайти відгук у свідомості соціолога, не може не вплинути на його моральну позицію. Можна припустити, що відповідно соціологи більшою мірою, ніж представники інших суспільних дисциплін, схильні ставати на позиції соціально незахищених прошарків населення. Як пише, наприклад, американський соціолог Герберт Ганс: "Особисто у мене створилося враження, що соціологи, які проводять дослідження серед представників нижчого прошарку, значною мірою схильні надавати їм підтримку, натомість економісти радше вважають їх небезпечною групою".

Не випадково представники влади часто-густо ставляться до соціології або негативно, або насторожено, вважаючи, що вона має викривальний, "підривний" характер. Справді, у результаті досліджень часто-густо виявляються нові проблеми, а відомі раніше можуть набувати зовсім іншого сенсу. Так, впровадження обов'язкової всезагальної середньої освіти у колишньому СРСР (що подавалося як найбільше суспільне благо) за конкретних соціальних і техніко-економічних умов країни породжувало нові проблеми у царині праці — небажання молоді працювати. Висока зайнятість жінок у народному господарстві (що також вважалося благом, ознакою рівноправ'я) за відсутності необхідних суспільних форм організації позанавчального часу дітей і підлітків сприяло зростанню кількості неповнолітніх злочинців тощо. Саме соціологи донесли до громадської думки складність цих та багатьох інших проблем і змусили інакше оцінити різні великомасштабні рішення, які до цього ухвалювалися.

Представники влади своє негативне ставлення до соціології демонструють саме тоді, коли позиції соціологів не відповідають їхнім власним позиціям. Виникає спокуса "підправити" соціологічні дані або оголосити їх такими, що не відповідають дійсності, позаяк "соціологія взагалі недосконала" або саме ці соціологи виявилися "не на висоті" та ін. Прихильність до соціології виявляють у тому випадку, коли дані підтверджують "правильність" поглядів керівництва, доцільність "прийнятого курсу" тощо. Соціолог у будь-якому разі повинен обстоювати свою точку зору, захищати отримані результати, виявляти самостійність і незалежність суджень — у цьому передусім і полягає його не тільки професійний, але й громадянський обов'язок. "Інтелектуальна чесність", про яку йшлося вище, і вміння її відстояти для соціолога — прояв громадянської позиції. Причому позиція ця не повинна залежати від того, до якої політичної партії соціолог при цьому ввіходить, до яких громадських рухів він примикає.

Безперечно, стосунки соціолога з політичною та економічною елітою суспільства є суперечливими. З одного боку, він повинен виявити самостійність і незалежність, а з іншого — він, звичайно ж, є залежним від "можновладців". Адже головні ресурси (фінансові, політичні, організаційні, "популяризаторські" та ін.), без яких не можна провести дослідження й тим паче не можна зреалізувати отримані у результаті дослідження рекомендації, перебувають в їхніх руках. Альтернативою для владних структур і державного фінансування є різні громадські та приватні фонди, спонсори, комерційні структури. Заняття у царині соціології передбачають уміння знаходити такого "заступника", який давав би можливість максимально зреалізувати "соціологічні ресурси" та індивідуальні здібності соціолога з "щонайменшими витратами" морального ґатунку.

2. Професійний кодекс соціолога 

Враховуючи особливу складність і відповідальність діяльності соціолога, значимість для здійснення цієї діяльності моральних принципів і громадянської позиції, соціологічні співтовариства намагаються координувати соціологічну діяльність. У багатьох країнах національні соціологічні асоціації створюють різного роду кодекси, які регламентують роботу соціолога, стосунки всередині соціологічного співтовариства, взаємодію соціолога та суспільства. Так, Американською соціологічною асоціацією "Кодекс етики" був прийнятий 1971 року, переглянутий 1989 року. 1987 року "Професійний кодекс соціолога" був прийнятий Радянською соціологічною асоціацією.

Характерно те, що кодекс РСА починався з такого положення: "соціолог у своїй повсякденній діяльності керується передусім державними інтересами". Кодекс містив норми, які регламентують дослідницьку діяльність соціолога, ведення наукових дискусій і полеміки, ставлення соціолога до інших ідей та людей, до наукових публікацій та стосунки з обстежуваними. Визначалася також відповідальність за порушення професійного кодексу соціолога. При президії РСА була створена також Рада з професійної етики, яка була покликана розглядати випадки порушення кодексу й давати їм відповідну оцінку.

Після розпаду СРСР виникла необхідність створити кодекси, які регламентували б діяльність соціолога у межах відповідної країни. Так, Інститутом соціально-політичних досліджень Російської академії наук на базі американського "Кодексу етики" підготовлені "Правила роботи та етичні норми", які можна розглядати як проект нового кодексу соціолога для російських учених. Тут центр ваги перенесено з відповідальності перед державою на соціальну відповідальність перед індивідами, соціальними групами та суспільством загалом.

Соціологічною асоціацією України (САУ) також розроблено «Кодекс професійної етики соціолога», який  містить у собі вступ, преамбулу, основні принципи (серед яких: повага прав людини, її гідності та індивідуальності; професійна компетентність; чесність; професійна відповідальність; соціальна відповідальність), етичні норми (в тому числі, в організації професійної діяльності та трудових відношень, науково-дослідної діяльності, наукового спілкування, презентації результатів досліджень та наукових публікацій; публічних виступів, редакційно-видавничої діяльності, освіти, викладання, професійної підготовки; консультування та експертизи; роботи за контрактом та надання послуг); статті щодо відповідальності за порушення Кодексу професіональної етики соціолога. Цей Кодекс був прийнятий на з’їзді САУ у 2004 році.

Готуючи себе до майбутньої соціологічної діяльності, слід пам'ятати слова, звернені Райтом Міллсом до молоді: "Нагадаю, мій юний читаче, що у мислителів, яких ви з таким захопленням шануєте, життя та праця не були розділені. Вони дуже серйозно ставилися до їх взаємопроникнення, дозволяючи збагачувати один одного. Хоча, звичайно ж, у пересічних людей життя та робота розділені. Тобі ж належить переконатися, що маєш виняткову можливість так планувати свій життєвий шлях, що він виявиться надійним опертям творчості. Вченість — вибір того, як жити, й водночас це вибір кар'єри. Чи відомо вам, що інтелектуальна людина формує себе мірою того, як вона вдосконалюється у майстерності? Щоб зреалізувати свій потенціал і здійснити ті можливості, які накидає доля, вчені конструюють власний характер, який є серцевиною їхніх кращих якостей як професіоналів".

Email (не публикуется)

Имя

Фамилия

Комментарий
 осталось символов

Отправить